Книги про які говорять «кращі видання 2016 року».

16.01.2017


Найбільш обговорювана книга року:

Янгихара Ханья  Маленькая жизнь /  Ханья Янгихара. – М. : АСТ. Corpus, 2016. – 688c

Чи може звичайне життя, хай і наповнене цікавою роботою та вірною дружбою врятувати від страхіть скаліченого дитинства? Чи може  відвага і тепло людських відносин перемогти античну трагедію жаху?

«Университетские хроники, древнегреческая трагедия, воспитательный роман, скроенный по образцу толстых романов XIX века, страшная сказка на ночь — к роману американской писательницы Ханьи Янагихары подойдет любое из этих определений, но это тот случай, когда для каждого читателя книга становится уникальной, потому что ее не просто читаешь, а проживаешь в режиме реального времени. Для кого-то этот роман станет историей о дружбе, которая подчас сильнее и крепче любви, для кого-то — книгой, о которой боишься вспоминать и которая в книжном шкафу прячется, как чудище под кроватью, а для кого-то “Маленькая жизнь” станет повестью о жизни, о любой жизни, которая достойна того, чтобы ее рассказали по-настоящему хотя бы одному человеку.»

Подробнее на livelib.ru:
https://www.livelib.ru/book/1001487765-malenkaya-zhizn-hanya-yanagihara

Книга року ББС 2016

Малярчук Т. Забуття  / Таня Малярчук. –Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 256 с.

«Забуття» – це мій роман про ХХ століття, мої сто років, але не самотності, а втраченої пам’яті, – каже Таня Малярчук. – Це спроба згадати забуте. А також об’єднати індивідуальне і колективне українське, історичну достовірність і художню вигадку, кохання і покликання, божевілля і здоровий глузд, якого, втім, у цьому романі, мабуть, найменше.

Його основою несподівано для мене самої стало життя політика-невдахи і пристрасного мислителя В’ячеслава Липинського. Українці дуже перед Липинським завинили. Але ще більше вони завинили перед самими собою, бо були надто слабкими, щоб не стати жертвою. З іншого боку, якраз слабкі і покірливі змогли вижити і народити тих, що пізніше народять нас.

Забуття було у цьому процесі відродження необхідним актом самозахисту. Я почуваюся тим крайнім поколінням, яке тепер змушене віддавати борги. Розрізати запалені рани, боротися зі страхом, брати відповідальність, визнавати вину і прощати. Цей роман – данина моєму корінню. Я мусила його написати».

Читати:

  • тим, хто цікавиться історією України;
  • прихильникам творчості Тані Малярчук;
  • шанувальникам медитативної літератури;
  • тим, кому треба додати фарб у свою  депресію. Депресія зросте.

Не читати:

  • тим, хто надміру ідеалізує минуле;
  • радикальним націоналістам;
  • тим, хто спершу робить, а потім думає;
  • з завищеними очікуваннями.

Перший переклад Кадузо Ішигуро українською.

Ішігуро Кадзуо. Не відпускай мене / Кадзуо Ішигуро; перекл. з нгл. Софії Андрухович. –Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 336 с.

«Не відпускай мене» (англ. Never Let Me Go) — роман-антиутопія британського письменника японського походження Кадзуо Ішіґуро, опублікований у 2005 році. Номінувався на Букерівську премію 2005 і Премію Артура Кларка 2006 року. Найкращий роман року за версією журналу «Тайм», входить до списку 100 найкращих англомовних романів з 1923 до 2005 року за версією журналу. В 2016 році вперше вийшов українською мовою

Кеті, Томмі і Руд росли в закритій школі. Вчилися, малювали картини, грали в шкільних спектаклях. З часом вони дізналися, що їх доля – це донорство. Вони були створені спеціально для того, щоб врятувати безнадійно хворих. І цих дітей це не шокує. Вони покірно готуються до того, щоб спочатку стати помічниками і скрасити останній дні своїх товаришів, а потім і самим отримати виклик на виїмку.                        

Цитата       

«Після війни, на початку п’ятдесятих, коли так швидко почали відбуватись нові наукові прориви, не було часу для того, щоб критично оцінювати ситуацію, ставити тонкі запитання. Несподівано перед нами з’явилися всі ці нові можливості, нові способи лікувати стільки невиліковних раніше захворювань. Саме на цьому зосередилась загальнолюдська увага, цього всі найдужче прагнули. І протягом тривалого часу люди воліли вірити в те, що ці органи з’являються нізвідки, щонайбільше — виростають посеред якогось вакууму. Так, заперечення траплялись. Але на момент, коли люди почали думати про… про вихованців, на той час, коли вони звернули увагу на те, як вас вирощували і чи взагалі вас слід було створювати — на той момент було вже занадто пізно. Повернути процес назад було неможливо. Як можна попросити людей, які побачили, що рак — виліковний, як можна попросити їх відмовитися від ліків і повернутись у темні часи? Дороги назад не було.» 

Бібліотека. Бердянський державний педагогічний університет