Українська поетка про Голокост

25.01.2019


«Мене тут питають, чи я єврейка. Я не єврейка. Думаю, що в моїх жилах єврейська кров не тече. Але я людина. Я можу відчувати те, що відчуває інша людина. Я можу уявити, що відчували євреї, коли їх вели на розстріл. Або що вони відчували перед брамою до крематорію. Тому пишу: «я Рахиля». Бо я можу відчути себе Рахилею. «Я — Рахиля». І так, я лишила нині оту валізку на дорозі у куряві. І понесла у Бабин Яр тільки своє єврейське ім’я і дуже багато болю».

Кіяновська М. Бабин Яр. Голосами / Маріанна Кіяновська. – К : Дух і Літера, 2017. – 112с.

ХХ століття. Київ. Протягом Другої cвітової війни в урочищі Бабин Яр було знищено близько 100 тисяч осіб, із них – 65-70 тисяч євреїв. Це якщо вірити офіційним даним, але чи завжди живі рахують мертвих?

Усе, що робить нас людьми, перебуває у позачассі. Це – здатність серця до співчуття, здатність розуму до перетворення «своїх» і «чужих» у «наших». Кіяновська проживає останні миті з кожним приреченим, із кожним із них прямує до Голготи ХХ століття – Бабиного Яру:

…я не хочу собак і солдатів

хочу спати і мама зі мною… (с. 17)

жінка плаче з дитиною скраю

я дивлюся на них і вмираю… (с. 87)

…шмулік впав із кулею у скроні

і перевернулася земля… (с. 20)

«Осінні дерева пошепки переповідають вітрам століть жахливу історію свого ґрунту. Ворон кряче, ніби священик відспівує кожного: Шмуліка, Розу, Яшу, Іцхака. Десь за обрієм вчуваються голоси, що їх почула й записала Кіяновська. І несуттєво, якою мовою говорять ті голоси, яка в них віра і національність. Важливо, що це – люди. Збірка поезій «Бабин Яр. Голосами» – це радість болю бути почутим.

Нам усім, без усіляких расових і класових штук — просто людям — лишається надважлива місія: не боятися знати, дізнаватись і пам’ятати, щоб не дай Боже, ще колись! Нам допоможе в цьому книга поезій Маріанни Кіяновської «Бабин Яр. Голосами». З перших її рядків, акценти й паузи в котрих кожен розставить сам, чути, як голосно свідчить убитий, як боляче розростається світло, як неминуче починається гроза.»

  Анна Пєшкова

(Літературознавець, перекладач)

вірш яким кричу тому що можу

тільки це робити тільки це

вірш який роботу робить Божу

а тоді роздряпує лице

зведене судомою до кості

і горить антоновим вогнем

вірш ненатлий вірш у високості

йду з ним як рахиль у вифлеєм

сине туги вірше беньяміне

сам у полі воїн сам же й рать

в кублах сліз отруйне кровоспинне

сигми літер стигмами горять

Бібліотека. Бердянський державний педагогічний університет