Філологія: наука, творчість, чарівна гра? (до Дня філолога)

25.05.2020


Грунтовні мовознавчі розвідки, живий, яскравий, парадоксальний досвід літературознавчого аналізу захоплюючі інтелектуальні прогулянки в невідомому, весела і трошки нахабна спроба зробити омертвіле живим. До дня філолога на «Літературному гіді» ми презентуємо блискучий приклад того, яку інтелектуальну насолоду, творчу наснагу і просто радість буття дає людині вічна і прекрасна наука про слово.

Шевельов Ю. Вибрані праці : у 2-х кн. Кн. 1. Мовознавство / Юрій Шевельов ; уклад. Лариса Масенко. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2009. – 584 с.

«Юрія Шереха-Шевельова можна назвати цілісним філологом, який (це трапляється досить рідко) однаково дихав двома легенями: мовознавством та літературознавством. У двох галузях він досяг неабияких успіхів: запропонував нову періодизацію української мови, дослідив різні аспекти її історії, дуже фахово заперечив «вічоборуську» етномовну єдність, запропонував нові концепції літературознавчих досліджень, написав багато об’єктивних літературних «сильвет». Він пережив розстріляне відродження, був двигуном МУРу та американської україністики, одним з тих, хто ввів поняття «українська мова» у світовий науковий обіг і присвятив її дослідженню впродовж 20-го століття не один десяток англомовних праць» (Роксоляна Свято).

«Пережила українська мова період безсловников’я – сподіваюся, переживе і період монументальних словників. На сторожі коло нас стоїть Слово. Приставляти сторожу до цього Слова потреби нема» (Юрій Шерех-Шевельов).

«Найстрашніша небезпека – наша внутрішня провінційність, яку невідступно формує доба активної сірості, виховуючи масову людину з порожньою душею… Людину без особистої і національної гордості» (Юрій Шерех-Шевельов).

 

 

 

Эко У. Шесть прогулок в литературных лесах / Умберто Эко. – Москва : Симпозиум, 2007. – 285 с.

«…Еко – оптиміст від світу літературознавства, який твердо переконаний: книжок годі позбутися. Літературі нема чого боятися у світі все досконаліших технологій і все більш приголомшливих спецефектів, адже саме книжка дає можливість необмежено застосувати наші здібності до сприйняття світу і відтворення минулого. У літератури та ж функція, що і у гри. Граючи, діти навчаються життя, оскільки відтворюють ситуації, в яких можуть опинитися, коли подорослішають. Дорослі ж структурують свій досвід за допомогою літератури. Крім того, романи дарують нам затишне відчуття, що ми опинилися «в світі, де поняття правди безперечне, тоді як реальний світ – місце менш надійне». Так само затишно почуваєш себе у тексті Еко: виникає відчуття, ніби ти говориш з однодумцем, тим, хто любить читати і розгадувати тексти не менше за тебе» (Б. Романцова).

Від автора:

  • Поскольку вымышленная среда куда уютнее естественной, мы пытаемся читать жизнь так, будто она тоже является художественным произведением.
  • Любое чтение – проверка себя на способность прислушаться к недоговоренным подсказкам.
  • Я считаю, что, помимо прочих важных эстетических соображений, мы читаем романы вот почему: они дарят нам уютное ощущение, будто мы оказались в мире, где понятие правды бесспорно, тогда как настоящий мир – место куда менее надёжное.
  • Читая литературный текст, мы бежим от тревоги, одолевающей нас, когда мы пытаемся сказать нечто истинное об окружающем мире.
  • Помедлить – не значит терять время: мы часто останавливаемся подумать, прежде чем принять важное решение.
  • Если впереди нас ждёт нечто важное или захватывающее, мы должны воспитывать в себе искусство медлить.
  • В конце концов, всякий текст – это ленивый механизм, требующий, чтобы читатель выполнял часть работы за него. Текст, в котором излагалось бы всё, что воспринимающему его человеку надлежит понять, обладал бы серьёзным недостатком — он был бы бесконечен.

Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. : / за ред. М. Зубрицької. – Львів : Літопис, 1996. – 633 c. – (Слово. Знак. Дискурс).

Антологія представляє літературно-критичну думку не в традиційному уявленні, а на перетині теорії літератури, лінгвістики, історії літератури. Читачі пізнають через українські переклади відомих авторів, психолінґвістичну теорію, психоаналіз, теорію архетипів, феноменологічну теорію та критику, літературну герменевтику, екзистенціялістську модель у теорії літератури, школу рецептивної естетики та ін. До всіх представлених творів Фрідріха Ніцше, Томаса Еліота, Анрі Берґсона, Нортропа Фрая, Романа Інґардена, Мартіна Гайдеґґера та інших авторів подані загальні вступні статті. Кожна стаття доповнена примітками з інформацією про всіх осіб, що згадано в статті. Антологія пропонує також і термінологічний словник. Для літературознавців, культурологів, мовознавців, філософів.

Лотман Ю. М. Культура и взрыв / Юрий Лотман. – Москва : АСТ, 2016.–256 с.

«Культура і вибух» – інтелектуальний бестселер, одна з останніх прижиттєвих монографій Ю. М. Лотмана. Перед смертю видатний вчений втратив зір і надиктовував текст своїм учням. Осмислюючи роль знаку в культурі, а також те, як випадковість і непередбачуваність впливають на хід історії. Лотман ввів поняття «вибух», яким він позначав динамічні зміни, оновлення і розширення смислів в усіх сферах культури і науки. Як саме це відбувається, він пояснює, звертаючись до творів Гомера, Шекспіра, Пушкіна, Гоголя, Пастернака, Булгакова, до полотен Веласкеса, Ван Ейка та інших, розглядаючи еволюцію знакових систем, роботу підсвідомого під час сну, порівнюючи російську та європейську культуру.

 

 

Бриних М. Шидеври вкраїнської літератури. Хрестоматія доктора Падлючча. Том 1 / Михайло Бриних. – Київ : Laurus, 2013. – 264 с.

«Любий читачу! До першого тому хрестоматії доктора Падлючча, присвяченого шидеврам української літератури, попали ті автори, які попали – давно і прочно. Попали в ретельно каталогізовану безвість, у в освітянські тумани, в глибокий морок, де не видно ані титли. Ся книжка предоставить тобі всі необхідні спецсрєцтва, шоби добути луччі перли нашого письменства. Класика уміє ждать, але не випробовуй її терпець намарно. Бо ж папороть уже зацвіла і позолоть вилущуєцця тіки ради тебе, а десь у піднебессі громихає благовіст: хвате читати всяке барахло – на тобі абонімєнт у божественний рибгосп української літєратури» (Автор).

«Хрестоматії «доктора Падлючча» (так здавна іменує свого ліричного героя, а заразом і себе, письменник і критик Михайло Бриних) – це спроба перечитати окремі твори окремих авторів світової та вітчизняної класики. Вона прикметна екстраваґантною мовою, з якою «доктор» уже встиг повправлятись у своїх художніх книжках – романах «Шахмати для дибілів» (2008) і «Хрустальна свиноферма» (2012), – а також у численних постах на Фейсбуку та у блоґах. А тепер він уживає її в розмовах про класиків, які досі – принаймні у книжках – вели «високочоло», ні на крок не відходячи від норм ортографічного словника. Бриних береться за знаних усім зі шкільної лави Олеся Гончара («Собор»), Феофана Прокоповича («Володимир»), Миколу Хвильового («Санаторійна зона»), Івана Нечуя-Левицького («Кайдашева сім’я»), Миколу Гоголя («Вечори на хуторі біля Диканьки»), Володимира Винниченка («Краса і сила»), Панаса Мирного («П’яниця»), Олександра Довженка («Земля»), Івана Котляревського («Енеїда»), Михайла Коцюбинського («Тіні забутих предків»), Марка Вовчка («Інститутка»), Івана Карпенка-Карого («Сто тисяч») і Григора Тютюнника («День мій суботній»).

 «Шидеври» написано сумішшю суржику з жарґоном, англіцизмами, але також і «солов’їними» словами. Іншими словами, тут задіяно всі реґістри мови. Писати про класиків мовою, яку вживаємо за гальбою пива, – це нібито вульґаризація. Але, може, варто поглянути на це як на визволення? Здавалося, писання такою мовою – спроба привабити ширшу авдиторію, ту, яка спілкується принаймні тим-таки суржиком. Але насправді оцінити таку гру можуть здебільшого гуманітарії, які перед «Шидеврами» прочитали вже тисячі томів, – саме їх, досвідчених читачів і художніх, і нехудожніх текстів, спокушає гра й багатство живого мовлення. Парадоксально, та саме така форма спонукає до осягнення могутності української мови» (Анастасія Левкова).

 

Звертаємо увагу на інформацію філологічної тематики на сторінках нашого сайту.