Культурна героїня 21 століття

24.02.2021


Читаємо про Лесю Українку : новий погляд, новий контекст, нові виклики.

   
Забужко О. Notre dame d’Ukraine : Українка в конфлікті міфологій / О. Забужко. – Київ : Комора, 2018. – 656 с.

Хто ми – Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність – це те саме, що візантійське православ’я? Чи й справді українці – «селянська нація»? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян ХІХ століття? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Що є демократія, а що – хамократія? У чому полягав модерний «український проект», і чи вдалося нам його реалізувати?…

Одна з найвідоміших книг Оксани Забужко, вперше видана 2007 року й відзначена багатьма престижними нагородами, пропонує читачеві вражаючу інтелектуальну подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає міф Лесі Українки – найгірше прочитаної і найдраматичніше недооціненої письменниці з пантеону наших національних класиків. Це не лише фундаментальна історико-культурна праця та вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга-попередження про наше сьогодення – про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату й забуття багатовікової лицарської культури.

 

Українка Л. Апокриф : вибране / Леся Українка. Чотири розмови про Лесю Українку / Блаженніший Святослав Шевчук, Оксана Забужко. – Київ : Комора, 2020. – 632 с.

Cкладні й глибоко драматичні стосунки Лесі Українки з християнством, котрі cтановлять ядро її зрілої творчості, ніколи ще не були предметом професійного богословського аналізу. Московська синодальна цензура забороняла твори письменниці «за безбожництво», радянська комуністична хвалила «за атеїзм» і водночас ті самі п’єси не допускала на сцену. Тож смисл тієї запеклої «релігійної війни», яку провадять герої Лесі Українки і вона сама з офіційною церквою, залишався для читача закритим. Аж до сьогодні, коли Предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук і письменниця Оксана Забужко зустрілись, щоб обмінятися думками про твори Лесі Українки на сюжети з євангельської та ранньохристиянської історії. Пропоноване видання містить записи чотирьох таких розмов, а також аналізовані тексти Лесі Українки в авторській редакції.

 

Спогади про Лесю Українку. У 2 т. Т. 1 / уклад. Т. Скрипка. – Київ : Темпора, 2017. – 368 с.

Перший том двотомного видання «Спогадів про Лесю Українку» укладено за принципом родинної ієрархії – нестандартний і застосований вперше у вітчизняній мемуаристиці підхід. Це свого роду зведення фамільного архіву, яке не лише подає живий образ письменниці, а й розповідає історію великого і славного роду Драгоманових-Косачів…, показує особистість поетеси – цілісну, привабливу, представлену в живому історичному контексті громадсько-політичного, культурного життя України, побачену і змальовану в найрізноманітніших ситуаціях і під різними кутами зору – крізь призму сприйняття її рідними і близькими. Серед тих, чиї голоси звучать у книзі, – мати Лесі Українки Ольга Косач (Олена Пчілка), рідні сестри Ольга Косач-Кривинюк, Ізидора Косач-Борисова, Оксана Косач-Шимановська, чоловік Климент Квітка, брат і сестри у других – Світозар Драгоманов, Лідія Драгоманова-Шишманова, Аріадна Труш, Оксана Драгоманова та ін.


 

Українка Л. Листи 1676–1913. У 3 т. / Леся Українка ; упоряд. В. А. Прокіп (Савчук). – Київ : Комора, 2016–2019.

З ким товаришувала Лариса Косач, ким захоплювалася і з кого кпила, що читала, де бувала, чим журилася і про що мріяла, як народжувалися задуми її творів… Із листів, написаних до рідних, близького оточення і «товаришів по зброї», перед нами постає молода, енергійна, блискуче освічена українська аристократка, яка активно відстоює свої погляди, творить нові смисли і змінює світ.

Уперше опублікований без вилучень, зі збереженням авторського правопису, епістолярій Лесі Українки відкриває читачам можливість по-новому побачити одну з найяскравіших постатей української культури межі XIX–XX століть.

 

Улюра Г. Ніч на Венері : 113 письменниць, які сяють у темряві / Г. Улюра ; ілюстрації  К. Золотарьової. – Київ : ArtHuss, 2020. – 464 с.

113 письменниць: відомих, знаних, забутих. Ще і вже невідомих. Кожна з них зробила в літературі щось першою або зробила щось краще за інших. У кожної з них непересічна біографія. Їхні історії – про відмову від чогось: кожній щось було конче важливим на старті й поступово втрачало значущість у процесі письма. Це історії священних жертв і містичних ритуалів. Це утопія жіночої солідарності й продовження традиції. 113 письменниць пишуть одна одну. Читають одна одну. Співіснують поруч поза межами часу і простору. І сяють у темряві.