Нобелівська премія з літератури 2020

13.10.2020


Лауреатом Нобелівської премії з літератури стала американська поетка Луїз Ґлюк за «безпомилковий поетичний голос, який завдяки суворій красі універсалізує індивідуальне існування».

Поетеса народилася в Нью-Йорку в 1943 році. Її перша збірка «Firstborn» («Немовля») вийшла у 1968 році. За свою кар’єру Глюк видала 14 поетичних збірок та отримала низку нагород. Зокрема, у 1993 році поетеса здобула Пулітцерівську премію за книжку «The Wild Iris» («Дикий ірис»). Також Глюк є лауреаткою Національної премії США за поезію (National Book Award for Poetry) і Національної премії від книжкових критиків (National Book Critics Circle Award).

У 2003 році Глюк була офіційною поеткою США. Цей титул щорічно призначається головою Бібліотеки Конгресу США.

Глюк є професоркою в Єльському університеті. Вона також працювала викладачкою у Стенфордському та Бостонському університетах.

 

«Луїз Ґлюк – з тих авторів, котрих можна назвати «нервом епохи», хай як клішовано це звучить. Поетка відчуває власну відповідальність перед світом та усвідомлює конечність, крихкість нашого життя. Однак саме така екзистенційна приреченість дозволяє нам відчути себе людьми. А завдяки міфологічній наповненості час у текстах Ґлюк набуває циклічного характеру, і кожна смерть віщує наступне народження: якщо Персефона сходить в Аїд, вона обов’язково повернеться, якщо пролісок прогинається під вагою снігу, він все ж побачить сонце. Так неочікувано песимізм перетворюється на нову надію» (https://hromadske.ua/amp/posts/povernennya-poeziyi-u-rik-pandemiyi-komu-i-za-sho-dali-nobelivsku-premiyu-z-literaturi).

«Голос Луїз і справді безпомилковий: мало хто з сучасних авторів добирає слова із такою ювелірною точністю. У віршах Ґлюк немає жодного прикрашання, надмірності чи зайвих слів: кожне дієслово – гранично важливе, обране з поміж усього лексичного огрому, відшліфоване та припасоване на його місце, ніби шматочок мозаїки.

…Трагедії, смерті, травматичні події з минулого, особисті переживання й екзистенційний відчай – збірки Ґлюк точно не назвеш оптимістичними. Основний об’єкт дослідження для поетки – вона ж сама, її переживання й травми, те, що критикиня Венді Лессер назвала «егоцентричністю» Луїз. Однак не в сенсі егоїстичності, а в значенні покладання себе в осердя оповіді. Цим нобеліатка близька до Сильвії Плат, однієї зі своїх літературних попередниць. Утім, центральний автор для Ґлюк – безумовно, Рільке, з його любов’ю до міфів та песимізму. До Рільке авторка повертається повсякчас, і не лише в поезії, а й в есеїстиці, зокрема праці «Американська оригінальність: есеї про поезію». Як і Рільке, Ґлюк воліє не констатувати вже відоме, а висвітлювати «те, що приховано», як вона сформулювала в інтерв’ю «Washington Square Review».

…Якщо шукати ключі до збірок «Луки», «Віта Нова», «Дикий ірис», «Аверно», варто почати з античної міфології, яку авторка любить із раннього дитинства. Боги й герої в текстах Ґлюк не є маркерами позаземності чи тим паче рупорами авторських ідей. Навпаки, вони – цілком земні істоти, що переживають цілком людські кризи й мають право на емоції, а їхня божественність радше універсалізує оповідь, ніж відсилає до конкретних історій. Так у збірці «Тріумф Ахілла» героєві Троянської війни доведеться усвідомити, що таке смерть, і прийняти нове знання. В «Аверно» Персефоні й Деметрі – пережити розрив між поколіннями та осмислити, чим для тебе є дім і чи мають сучасні люди / боги взагалі бодай якийсь дім. Колективне та особисте, міфічне й персональне у Ґлюк поєднуються й накладаються, формуюючи єдину матрицю. Важливим для мисткині стає постійне переосмислення цього коду» (Богдана Романцова).

 

 

ПОЕЗІЇ

Вірші американської поетки, лауреатки Нобелівської премії 2020 року Луїзи Глюк у перекладах Олени Гусейнової, Марти Госовської читає Лілія Славінська

http://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=2616855

 

 

 

 

ЛЮБОВЬ ПРИ ЛУННОМ СВЕТЕ ПОДСНЕЖНИКИ КОГДА-ТО Я ВЕРИЛА В ТЕБЯ…
  • Иногда женщине или мужчине необходимо
  • высказать кому-то свое отчаяние:
  • открыть сердце, обнажить душу –
  • ради такого момента и обзаводятся душами.
  • Снаружи – летний вечер, весь мир
  • залит светом луны: серебристые формы,
  • которые могут быть постройками или деревьями,
  • сад, где прячется кот, валяясь на спине в пыли,
  • роза, кореопсис и, в темноте,
  • золотой купол Капитолия,
  • преображенный в сплав лунного света, образ,
  • лишенный подробностей, миф, архетип, душа,
  • пронизанная огнем, светом, извлеченным
  • из неведомого источника, на краткое время
  • сияющим, пока сияет луна: камень ли, нет ли,
  • во многом она остается живым существом.
  • Известно ли вам, что было со мной?
  • Вам знакомо
  • отчаяние – вы должны
  • понимать, что такое зима.
  • Я не рассчитывал выжить
  • в тесной земле. Я не рассчитывал
  • снова проснуться, ощутить
  • во влажной почве моё тело,
  • способное к отклику, всё ещё
  • помнящее, как открыться
  • холодному свету
  • ранней весны –
  • с испугом, да,  но вновь среди вас,
  • с отчаянным криком радости
  • на холодном ветру нового мира.

(Луиза Глик, сборник «Дикий ирис» («The Wild Iris», 1992, перевод с английского Бориса Кокотова).

  • Когда-то я верила в Тебя. И посадила смоковницу.
  • Здесь, в Вермонте,
  • где почти нет лета. И загадала: если приживется,
  • значит, Ты есть.
  • Оказалось, что Тебя нет. Ты обитаешь
  • только в теплых странах:
  • Сицилии, Мексике, Калифорнии,
  • где растут неправдоподобные абрикосы
  • и нестойкие персики. Наверное,
  • в Сицилии можно увидеть Твое лицо, а здесь
  • мы едва различаем подбой Твоего покрывала.
  • А я так и не научилась делить
  • урожай помидоров с Джоном и Ноем.
  • Если есть справедливость в том, другом мире,
  • обделенные природой здесь, такие, как я,
  • получили бы львиную долю всего,
  • по чему они так изголодались –
  • их жадность будет лишь хвалой Тебе.
  • И никто не восславит Тебя больше, чем я
  • (ведь я так долго сдерживала это желанье),
  • и не заслуживает больше, чем я,
  • сидеть по правую руку от Тебя – если она существует, –
  • вкушая скоропортящуюся вечную смокву.
  • Ей не выдержать перевозки.

(Перевод И. Мизрахи).