Тонке проміння болю і любові. До Дня пам’яті захисників України

27.08.2021


Вірші про війну і пам’ять

Савка М. Оптика Бога : поезія / Мар’яна Савка. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 112 с.

  • Чорні бездонні діри – вікна в календарі.
  • Кожен день як офіра. Що там чекає вранці?
  • Де зустрінеш крилатого? Що пропишуть вгорі?
  • Боже, навіщо тобі стільки янголів – новобранців?
  • Осінь відкриє раму – хлине прірва небес.
  • Ранок зашпилить рани гострим терновим гіллям.
  • Хто не дожив, хто вижив. Хто на зорі воскрес.
  • Хто недопив гіркої, хто не діждав весілля…
  • Осінь стинає зела. В горлі гірчать дими.
  • Вітер насипав яблук до окопів шанців.
  • І на Схід вирушає світлом проти пітьми
  • Військо блакитнооких янголів – новобранців.

Мар’яна Савка

Жадан С. Антена / С. Жадан. – Чернівці : Meridian Czernowitz, 2018. – 304 с.

  • Вони б мали тебе називати сестрою.
  • Просто мертві не пам’ятають про батьків та освіту.
  • Правда про світ виявилась замалою,
  • аби в ній вмістити все, що ти хочеш від світу.

 

  • І коли ти виносиш їх на собі, госпітальєрко,
  • і відбиваєш їхнє життя в їхньої смерті,
  • смерть говорить – зі мною завжди нелегко,
  • ті, що мають зі мною справу, рідко бувають відверті.

 

  • І ті, що справді не знають, як тебе звати,
  • знають твій позивний, за ним і кличуть.
  • Перекрикують біль, ніби ламають загати,
  • ніби криком хочуть спинити кров убивчу.

 

  • І залишають цей світ з обов’язками та правами,
  • говорять про світ, як про найбільшу втрату.
  • Але правду про світ писали такими словами,
  • що нам потрібно виправдовуватись за нашу правду.

 

  • Правда про світ така, що навіть вірші,
  • які ти читаєш, для когось є пропагандою й грою.
  • Пропаганда – це не відмовлятись від тих, кому віриш.
  • Пропаганда – це взагалі називати тебе сестрою.

 

 

  • Політика – це не вміння підкидати монетку,
  • і не вміння домовлятися із ворами.
  • Політика – це школяр, який читає свою абетку,
  • це госпітальєрка, яка накладає бинти на рани.

 

  • Політика – це далі жити в своїй країні.
  • Любити її такою, якою вона є насправді.
  • Політика – це знаходити слова: важкі, єдині,
  • і лагодити все життя небеса несправні.

 

  • Політика – це любити тоді, коли лякає
  • саме слово любов, коли не шкодують бранців.
  • Релігія – це відчути на дотик, своїми руками,
  • як знімаються шви із того, кому не давали шансів.

 

  • Релігія – це телефони, зроблені в Китаї,
  • це священники з простреленими паспортами.
  • Війна, мов сука, вигодовує щенят, яких їй підкидають,
  • назавжди роблячи їх сестрами та братами.

 

  • Твої брати з грізними позивними.
  • Твої поети з недописаними віршами.
  • Земля з гарячим камінням лежить під ними.
  • Апостоли за ними стоять з книгами і ножами.

Сергій Жадан

Бабкіна К. Заговорено на любов / К. Бабкіна. – Київ : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 96 с.

  • Він її обіймає, вирушаючи зранку в сонячну каламуть.
  • А вона говорить: бережи обличчя і руки, передають вітри;
  • запасні штани, сіль, ведмеже ікло, ніж – не забудь;
  • в скруті не гризи комірець – я зашила різних туди отрут.
  • Пам’ятай, що права є, але що немає правил в цієї гри,
  • іншими словами, куди б не зібрався ти – в добру путь,
  • але відповідей тобі там не дадуть.

 

  • А він відповідає – щодня прогрівай авто, не ходи одна;
  • бережи старих і дітей, інвалідів, птахів і своїх святих.
  • не вдивляйся, на мене чекаючи, в ніч, бо у ночі немає дна,
  • не дивись новин; взагалі, не дивись кругом забагато. Не омина
  • нас вино і попіл, бинти і постріли, кров і сніг.
  • З відповідей на сьогодні – тільки зниклі безвісти та зима,
  • але, з іншого боку, і запитань у мене більше нема.

 

  • Усе, проти чого помирають зазвичай, унеможливлює нам життя,
  • унеможливлює дихання, свободу, gprs-покриття,
  • доступ до інформації, їжі, світла; контролює серцебиття,
  • горлом пускає кров, позбавляє кругозору і небокраю.
  • І обоє мовчать і думають – хай що-небудь його/її збереже,
  • ріжуть промені мерзлі ранкове небо, немов ножем,
  • і немає сумнівів, вибору, сліз. Саме час уже.
  • Вона залишається. Він вирушає.

Катерина Бабкіна

Вірш Ірини Цілик «Повертайся живим» Сестри Тельнюк поклали на музику, а чимало військових довгий час вважали пісню своїм оберегом. З часом вірш став дуже особистим і для самої поетеси – адже її чоловік, письменник Артем Чех, також пішов на фронт.

  • Ти, головне, повертайся додому,
  • Врешті знімай запилюжені берці
  • І вчися наново жити потому
  • З перепрошитою вірою в серці.
  • Ти, головне, повертайся, здолавши
  • Чистого зла непрожований стогін,
  • І відпускай цю ненависть назавше
  • Посеред мирної тиші густої.
  • Ти, головне, повертайся тим шляхом,
  • Що вбереже твої душу і тіло.
  • Чорна земля із розпеченим пахом
  • Тільки дощу, а не крові хотіла.
  • Ти, головне, повертайся до мами.
  • Десь там сивіючи за видноколом,
  • Матері тужать і дружать домами,
  • Що пахнуть ніжністю та корвалолом.
  • Ти, головне, повертайся назовсім
  • І народи-посади-споруди, а
  • Вже у твоєму дітиську курносім
  • Виросте радість, нова і правдива.
  • Ні, ця війна не потрібна нікому.
  • Так, ми її не пробачимо, себто
  • Перемагай і вертайся додому.
  • Просто живим повертайся, і все тут.

Ірина Цілик

Гуменюк Б. Вірші з війни / Б. Гуменюк. – Київ : Ярославів Вал, 2015. – 136 с.

Стара шовковиця під Маріуполем…

  • Стара шовковиця під Маріуполем
  • За свій більш ніж столітній вік
  • Ще не бачила стількох хлопчиків
  • Які галасливою ватагою обступили її стару з усіх боків
  • Жадібно пригорщами обривали її стиглі ягоди
  • Нагинали додолу гілля закрутили стару в танці
  • А якесь найменше хлопча видряпалося на самий вершечок
  •  
  • РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
  • Лежали акуратно складені в траві під деревом
  •  
  • Хлопчаки реготали вилазили одне одному на плечі
  • Вимащували соком перестиглих ягід руки і обличчя
  • Іноді зумисне
  • Щоб бути схожими на героїв голлівудських фільмів
  •  
  • РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
  • Лежали акуратно складені в траві під деревом
  •  
  • Десь за обрієм запрацювали чотири міномети
  • Кумедно так «раз-два-три» «раз»
  • Наче юнак стукає умовним сигналом у вікно до дівчини
  • (якби то були не міномети було б так кумедно)
  • Зграя чорних круків (з боку сонця – скривавлених) з криком здійнялася в небо
  •  
  • Хоча можливо то так кричало ошмаття зораної вибухами землі
  • Хлопчаки в одну мить облишили стару шовковицю
  • Покинули її саму ні в сих ні в тих кружляти в танці
  • Щоб вже в наступну мить перетворитися на суворих чоловіків
  • (Від блиску їхньої зброї і обладунків стару заболіли очі)
  • Щоб вже третьої миті розчинитись там де до неба кричала земля
  • і небо здригалось за обрієм
  •  
  • залишилась стара шовковиця сама
  • стоїть край битого шляху виглядає свої хлопчиків
  • ніхто до неї не приходить
  • ніхто не рве її перестиглих ягід які осипаються додолу
  • і розтікаються наче криваві сльози
  •  
  • там де лежали РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети
  • поволі почала підніматися приталована трава
  • тільки гілля пам’ятає їхні руки
  • тільки стара порепана кора пам’ятає їхні босі ноги
  • а коли на небі сходить місяць
  • стара шовковиця стає навшпиньки наче дівчина
  • тягнеться до неба головою
  • намагається заглянути за небокрай
  • чомусь так самотньо і тривожно їй
  • де ви хлопці?

Борис Гуменюк

Старожицька М. Навіщо. What for / М. Старожицька. – Київ : Український пріоритет, 2015. – 176 с.

  • Він снайпер, йому шістнадцять, воює рік
  • Говорить тихо, чується, наче крик
  • Змінив батальйон, локацію, позивний
  • Був «Чистий», став – так вирішив сам – «Брудний»
  • То як, відчайдушно волати у майбуття,
  • Що ж це за життя, коли воює дитя?
  • І де ж та школа, його батьки, профспілки,
  • Коли приклад до ще неголеної щоки?!
  • Батько помер, в свій час він пройшов Афган,
  • Сину казав не вірити ворогам,
  • Відвів за руку в секцію зі стрільби
  • Сказав: це тобі знадобиться для боротьби
  • І – досить. Справді зараз зовсім не хочу
  • Писати, що в хлопця холодні дорослі очі
  • І він їх відводить, коли говорить про бій,
  • З якого не вийшов друг його фронтовий
  • Це правда, але пласкі затерті слова
  • Такі ж дурні, як питання «Чи ти вбивав?»
  • Тож ми мовчимо, цукерки їмо, а з рації
  • Хтось знову горлає «Трасери» – а що це, трасери?

Марія Старожицька